Шкода, що українці штурмують кращі бізнес-школи задля кар'єри за кордоном

Хотіла зробити окремий допис про сьогоднішню (вже, наразі, вчорашню) зустріч зі Святославом Вакарчуком у МІМі. Говорили про багато цікавих речей, в тому числі про те, хто має стати українською елітою, яка виведе країну на якісно новий рівень.

На думку Святослава, це люди, у яких присутні три "П": професіоналізм, порядність і патріотизм. Згідна на 100%.

Повернувшись із зустрічі, сіла почитати особисту електронну пошту. Отримала чергове видання StaFFy News, що його видає мій колега Нік Осейко. Прочитала там статтю про те, що українці штурмують кращі бізнес-школи задля кар'єри за кордоном.

"С помощью заветной корочки они прежде всего надеются осесть за рубежом в престижной западной компании и при высоком жаловании, которое может исчисляться в пределах $ 110-170 тысяч в год, и в последнюю очередь рассчитывают найти соответствующую работу или открыть свой бизнес на родине."

Ця фраза звела майже нанівець те натхнення, з яким я повернулася з цієї зустрічі. :-(

До чого це я, спитаєте ви.

А до того, що коли говорилося про професіоналізм як характеристику української еліти, Святослав мав на увазі, що такий професіоналізм може з'явитися, в першу чергу, завдяки отриманій західній освіті. І серед таких професіоналів не буде "мальчиков и девочек - мажоров". Відкидав Святослав і геніїв, за яких борються провідні університети світу, надаючи їм стипендії на навчання. Таких просто мало. А покладає він надію (і я розділяю його думку у цьому) на так званих self-made people, які прийняли свідомо рішення про навчання у західному університеті і самі собі заробили на це навчання. І от тепер, читаючи цю статтю, я розумію, що попри моє сподівання, що такі люди дійсно повертатимуться в Україну, де вестимуть бізнес за новими стандартами, де працюватимуть навіть на державних посадах, але з глибоким розумінням того, як це робиться в усьому світі, по провчилися на програмі, скажімо, Public Administration, мої self-made співвітчизники в останню чергу думають про те, щоб повернутися на батьківщину.

Пан Вакарчук може посперечатися зі мною, сказавши, що ці люди не мають третього "П" - патріотизму - і тому не є тією справжньою національною елітою. Можливо... Особливо беручи до уваги думку Святослава про те, що патріотизм виховується в людині, в першу чергу, сім'єю, батьками.

Але все-таки шкода, що держава не бере до уваги цю тенденцію (все більше людей здобувають західну освіту, але в той же час не бажають вертатися в Україну) і не робить усе можливе і неможливе для того, щоб її інтелектуальний капітал не залишався на Заході, а приносив реальну користь країні. Наприклад, один колега на цій зустрічі сказав, що у Китаї роздають/дарують цілі підприємтва людям, які провчилися за кордоном і повернулися додому. В такий екстрім наша держава 100% не впаде, але може й справді подумати над тим чим і як можна заохотити таких людей.